Гончарство

Ми вирішили зробити гончарну майстерню в нашому комплексі котедж 4Сезони, адже одним з різновиду сільського зеленого туризму є саме народний промисл. Нашим відпочиваючим цікаво самим спробувати створити якийсь, нехай і не дуже досконалий виріб під наглядом і допомогою досвідченого гончара.

З-під Ваших рук вже за годину часу на гончарному крузі можуть народитись такі вироби як чашечка, тарілочка, глечик чи просто виліпити собі пташечку-свищик чи баранчика. Проводим також групові майстер-класи для дорослих та дітей.

Гончарство — виготовлення з опаленої гончарної глини різноманітних виробів, зокрема посуду, кахлів, іграшок тощо. Це досить стародавнє ремесло виникло в епоху неоліту, а згодом стало різновидом народного мистецтва. Глина є пластичною під час формування і досить твердою після випалу (близько 900°). Має широкий спектр природних барв — від білої, кремової, охристої до червоної, коричневої і темно-сірої. Чарівного ефекту гончарним виробам надають керамічні фарби, виготовлені з кольорової глини (ангоби), а також прозорі та декоративні поливи (глазурі).

Первісні гончарі формували вироби вручну, обліплюючи кошичок, камінь, дерев’яну форму скибками глиняної маси завтовшки в палець або обкручуючи за спіраллю стрічку глини, поступово зліплюючи і вивершуючи конусоподібну посудину з гострим дном. Посуд виходив товстостінний, з порушенням округлості та силуету форми. Однак ця примітивна стародавня техніка витримала конкуренцію з гончарним кругом і була добре відома слов’янам.

Винахід гончарного круга (IV тис. до н. є.), спочатку ручного й повільнообертового, а у середньовіччі швидкісного, з ножним приводом, став переворотом у розвитку гончарного ремесла. Техніка точення на крузі давала змогу не лише збільшити випуск продукції, а й поліпшити її художній рівень. Посуд, виготовлений на крузі, досить легкий, тонкостінний, з гармонійно-симетричними обрисами форми, чіткими орнаментальними смугами, лініями тощо.

У гончарстві народні майстри користувалися кількома техніками декорування: ритування, глянсування, ріжкування, фляндрування, штампик і ліплення.

Ритування («уріз», продряпування, гравіювання) — це спосіб нанесення заглибленого жолобка дерев’яною паличкою або цвяхом на поверхню сирого черепка.

Глянсування, або лощення, роблять гладким предметом (переважно камінчиком) по сухому черепку лінії, смуги тощо.

При ріжкуванні ріжок наповнюється ангобом. У маленький отвір у його нижній частині вкладається гусяче перо або скляна трубочка, і цівка ангобу лягає на поверхню виробу. У сучасних техніках ріжок замінений на гумову грушу. Ріж кування майстри проводять прямі й хвилясті лінії, наносять цятки, розетки, листочки та інші орнаментальні елементи.

Фляндрування — це з’єднання за допомогою гострого предмета трьох або чотирьох стрічок ангобів, подібно до мармурових розводів, — чітких і зигзагоподібних.

У гончарстві сьогодні розрізняють чотири роди виробів: посуд різноманітного призначення; сакральні предмети (хрести, ікони, свічники тощо); іграшки; предмети для обладнання житла (кахлі, вази, підвазонники тощо).

З утворенням Давньоруської держави у X ст. поступово зростає виробництво гончарного посуду, особливо у містах. На виробах з’являється спочатку непрозора, а згодом прозора полива. Давньоруські гончарі здебільшого виготовляли корчаги для зберігання зерна, миски, горщики, кухлі та глечики.

У XIV ст. переважно виробляли дешевий і зручний сірий посуд для приготування страв. Його оздоблювали лощенням і дерев’яними штампиками-кілочками у вигляді кружалець з промінчиками, зірочками, зубчиками, ласточками тощо.

У XVII—XVIII ст. українське гончарство набуло вищого рівня розвитку. Вироби розписували ангобами та емалями (керамічна склоподібна фарба), що дало змогу перейти до багатоколірності. Чільне місце посіли рослинні, квіткові орнаменти, фігурні зображення, передусім на мисках та кахлях. У цей час з-поміж численних полтавських осередків гончарства, таких як Глинськ, Зіньків, Миргород, Ромни, найвизначнішим була Опішня. Тут 1786 р. близько 200 ремісників виготовляли різноманітний святковий посуд для напоїв: дзбанки, баклаги, барильця, куманці та декоративний посуд скульптурного характеру: баранці, леви, коники, півні тощо, оздоблені квітковим орнаментом. У Глинську завдяки творчості родини Сулимів провідною технікою розпису стала фляндрівка іноді у поєднанні з квітковими мотивами.

Подніпровські гончарні осередки — Дибинці, Канів, Ревівка (затоплена Кременчуцьким водосховищем), Сунки, Цвітна та ін. — славилися не лише добротним мальованим ужитковим посудом, а й фігурним для напоїв (у вигляді тварин і птахів).

На Поділлі гончарний посуд виробляли у Барі, Бубнівці, Гайсині, Летичеві, Смотричі та ін. Бубнівська кераміка, опріч чітких рослинних візерунків, мала ліплені фігурки пташок на покришках дзбанків, ринок тощо.

Провідними осередками гончарства в Західній Україні були Потелич, Яворів, Коломия, Пустинь, Мукачеве та ін. У Коломиї гончарний цех створений 1661 p. Крім посуду, тут виробляли свічники і кахлі, прикрашені фляндрівкою та ріжкуванням.

У XIX ст. вироби кожного району гончарного промислу набували певних особливостей, які залежали від природних якостей матеріалів, технічного рівня виробництва, місцевих традицій тощо.

Своєрідністю відзначалися вироби опішнянських гончарів. Так, Федір Червінка, крім гравіювання по вологому черепку, наліплював рельєфні орнаментальні мотиви; Василь Поросний у плетиво мальованого рослинного орнаменту вводив казкових звірів та птахів.

Серед подільських гончарів вирізнялися Андрій Гончар (с. Бубнівка), який перший запровадив у своєму селі виробництво червоного мальованого посуду; Петро Лукашенко і Павло Самолович (с. Бар) оздоблювали миски тематичними фігурними композиціями; Яків Бацуца (с. Адамівка) своїм неполиваним посудом кулястоподібних форм, розписаним силуетними фігурками, набув популярності далеко за межами України.

У XIX ст. на Гуцульщині провідними осередками гончарства стали Косів і Пістинь. Косівська кераміка здобула славу  завдяки самобутній творчості Олекси Бахметюка. Його батько Петро Бахметюк виготовляв неполиваний посуд. Юнаком Олекса навчався і працював у відомого майстра-кахляра Івана Баранюка з предмістя Косова — Москалівки. Власна творчість Олекси Бахметюка в успадкованій від батька майстерні відзначається оригінальним розписом посуду і кахлю. Його орнаментика багатопелюсткові квітки, трикутне листя, грона винограду, пташки на гілках, коні, кози, олені. Сміливо розбудовані квіткові мотиви тут називали «бахмінщиною».

З пістинським осередком гончарства пов’язана праця відомих гончарних родин: Волощуків, Зондюків, Кошаків, Михалевичів, Тимчуків та ін. Вони здебільшого виготовляли мальовані миски, тарелі й дзбани. Крім цього, Петро Тимчук виробляв оригінальні фігурки кіз, баранів, оленів із горщиками на спині — для кімнатних квітів.

Посуд різноманітного призначення і форми виготовляли у давніх гончарних центрах Львівщини — Гавареччині, Глинську, Лагодові, Сасові, Сокалі, Шпиколосах, Яворові та ін.

gonch-15 gonch-14 gonch-13 gonch-11 gonch-12 gonch-10 gonch-09 gonch-08 gonch-07 gonch-06 gonch-05 gonch-04 gonch-03 gonch-02 gonch-01