Ігор Мосійчук — український політик, журналіст і блогер, чия біографія тісно переплетена з націоналістичним рухом, добровольчим батальйоном «Азов», парламентською діяльністю та гучними скандалами. Він пройшов шлях від політв’язня у справі «васильківських терористів» до народного депутата VIII скликання, а згодом став впливовим критиком влади в соціальних мережах.
Його ім’я асоціюється з радикальними поглядами, замахом 2017 року, антикорупційними розслідуваннями та персональними санкціями 2025 року. Сьогодні Мосійчук залишається активним блогером із сотнями тисяч підписників, чиї висловлювання продовжують викликати гострі дискусії в українському суспільстві.
Життя цієї людини — це дзеркало складних процесів сучасної України: від боротьби за незалежність і Майдану до повномасштабної війни та інформаційного протистояння.
Ранні роки та формування світогляду
Ігор Володимирович Мосійчук народився 5 травня 1972 року в Лубнах на Полтавщині. Місто з давньою козацькою історією дало йому перші уроки стійкості. Закінчив місцеву середню школу № 1. У 1990 році потрапив на строкову службу в Радянській армії на Далекому Сході. Саме там, далеко від дому, він створив гурток української націоналістичної молоді. У 1991-му, після проголошення незалежності України, зробив татуювання Тризуба на руці — і за це отримав гауптвахту.
Цей епізод став символом його характеру. Молодий солдат уже тоді демонстрував готовність платити за свої переконання. Після демобілізації повернувся в рідні краї й швидко занурився в політичне життя. У 1993 році став співзасновником газети «Хлібороб». Журналістика з самого початку йшла поруч із активізмом.
У 1994-му вступив до УНА-УНСО. Брав участь у гучних акціях, зокрема в сутичці під час похорону Патріарха Володимира 1995 року. За це потрапив у розшук і певний час перебував на нелегальному становищі. У 1996-му його заарештували в Полтаві. Отримав рік ув’язнення, але через півроку вийшов завдяки політичному втручанню. Досвід в’язниці лише зміцнив його погляди.
Пізніше він редагував газети, співпрацював із дисидентами, критикував владу Кучми. У 2017 році, уже будучи депутатом, здобув вищу освіту — диплом магістра видавничої справи у Львівському університеті бізнесу і права. Освіта прийшла пізно, але стала логічним продовженням його журналістського шляху.
Політичний шлях: від націоналістичних організацій до Ради
Політична кар’єра Мосійчука — це низка переходів між радикальними структурами. У 1998–2004 роках він був членом Соціал-національної партії України (пізніше «Свобода»). Видавав газету «Тихий жах», гостро критикував тодішню владу. У 2002-му як довірена особа кандидата В’ячеслава Білоуса пережив замах у вигляді автомобільної аварії.
Після виходу зі «Свободи» у 2004-му долучився до «Патріота України». З 2010 року став одним із ініціаторів створення Соціал-національної асамблеї (СНА). Обіймав посаду голови прес-служби, входив до виконавчого комітету. У 2010-му обраний депутатом Васильківської міської ради. Головував у комісії з регламенту. У 2013-му балотувався на мера Василькова з-за ґрат — і хоча не переміг, сам факт висування з тюрми став гучною політичною заявою.
У 2014 році, після Революції гідності, вступив до Радикальної партії Олега Ляшка. У травні того ж року став депутатом Київської міської ради та головою комісії з питань дотримання законності, правопорядку та боротьби з корупцією. На позачергових виборах 26 жовтня 2014-го пройшов до Верховної Ради VIII скликання під № 9 у списку партії. Працював першим заступником голови Комітету з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності.
У 2015 році депутатська кар’єра ледь не обірвалася. Його звинуватили у вимаганні хабаря в розмірі 450 тисяч гривень за депутатські запити. Верховна Рада зняла недоторканність, його затримали. Мосійчук заявляв про катування. Пізніше суди визнали арешт незаконним, і справу фактично згорнули. Цей епізод сильно вплинув на його репутацію і став одним із найгучніших скандалів того періоду.
У 2019 році він вийшов із Радикальної партії через ідеологічні розбіжності. На виборах до Ради IX скликання балотувався самовисуванцем по 94 округу, але не пройшов.
| Період | Організація / посада | Ключові події |
|---|---|---|
| 1994–1998 | УНА-УНСО | Участь в акціях, арешт, нелегальне становище |
| 1998–2004 | СНПУ / «Свобода» | Редагування газет, критика Кучми |
| 2010–2014 | Соціал-національна асамблея | Депутат Васильківської ради, справа «васильківських терористів» |
| 2014–2019 | Радикальна партія, нардеп | Київрада, Верховна Рада, скандал із хабарем |
Дані таблиці базуються на відкритих джерелах, зокрема матеріалах Вікіпедії та сайту chesno.org.
Справа «васильківських терористів» і Азов
У серпні 2011 року Мосійчука разом із Сергієм Бевзом і Володимиром Шпарою заарештували. Їм інкримінували підготовку теракту до 20-річчя незалежності, публічні заклики до повалення конституційного ладу та незаконне поводження зі зброєю. Слідство стверджувало, що активісти планували підірвати пам’ятник Леніну в Борисполі. Мосійчук провів у Лук’янівській в’язниці понад два з половиною роки.
10 січня 2014-го суд засудив його до шести років ув’язнення. Після перемоги Євромайдану 24 лютого 2014-го його звільнили. 13 лютого 2015 року Апеляційний суд Київської області закрив справу за відсутністю складу злочину. Ця історія зробила Мосійчука символом політичних репресій часів Януковича.
Паралельно з політикою він активно долучився до війни. У 2014 році став заступником командира добровольчого батальйону «Азов» із питань зв’язків із громадськістю. Батальйон формувався на базі структур Соціал-національної асамблеї. У серпні 2014-го його відсторонили після конфлікту з Борисом Філатовим і звинувачень у поширенні інформації, яка нібито призвела до втрат. Пізніше англомовні джерела згадували також антисемітські висловлювання щодо Ігоря Коломойського як одну з причин відсторонення.
Досвід «Азову» і в’язниці сформував у Мосійчука особливе ставлення до держави — суміш патріотизму, підозри та готовності до жорсткої критики.
Замах 2017 року та парламентська діяльність
25 жовтня 2017 року біля будівлі телеканалу «Еспресо TV» прогримів вибух. Мосійчук щойно вийшов після ефіру. Вибуховий пристрій був закладений у припаркований скутер. Загинули охоронець Руслан Кушнір і підполковник Михайло Морміль. Сам депутат отримав важкі поранення, як і політолог Віталій Бала та ще кілька людей. Слідство кваліфікувало подію як замах на народного депутата. Мосійчук звинуватив російські спецслужби. Справа так і не знайшла логічного завершення у вигляді конкретних вироків організаторам.
У парламенті він залишався помітною фігурою. Гостро критикував корупцію, брав участь у конфліктах у прямому ефірі, захищав окремих політичних фігур. У 2018-му побився в студії з Олександром Семченком. Під час пандемії COVID-19 поширював суперечливу інформацію про лікарні та біолабораторії. Після 2019 року повністю перейшов у медійну площину.
Медіа, блогінг і сучасний статус
Після завершення депутатських повноважень Мосійчук зосередився на YouTube, Telegram і Facebook. Його Telegram-канал зібрав сотні тисяч підписників. Він веде щоденні огляди, які сам називає «шкварками дня». Тон — різкий, емоційний, часто критичний щодо чинної влади. Під час повномасштабної війни його заяви неодноразово потрапляли під вогонь критики. Центр протидії дезінформації включав його TikTok-канал до списку шкідливих. У 2024–2025 роках він вів спільні ефіри з Всеволодом Філімоненком, але дует розпався.
25 травня 2025 року Рада національної безпеки і оборони України запровадила проти нього персональні санкції. Президентський указ передбачив блокування активів, обмеження торговельних операцій, заборону на виведення капіталу та інші обмеження терміном на 10 років. Того ж року YouTube заблокував його канал на території України. Мосійчук перебуває під санкціями Росії з 2018 року.
Станом на 2026 рік він продовжує активну діяльність у соцмережах, коментує військові та політичні події, веде прямі ефіри. Його аудиторія залишається лояльною, хоча й поляризованою.
Цікаві факти
- Псевдонім «Дзвін» з’явився ще в часи УНА-УНСО і супроводжував його протягом багатьох років активності.
- У жовтні 2016 року одружився втретє. Дружина — Владлена Карпенко, колишня помічниця. Від попередніх шлюбів має сина Святослава та доньку Христину.
- Під час служби в армії зробив татуювання Тризуба, за що отримав дисциплінарне покарання — цей вчинок став для нього своєрідним «хрещенням» у націоналізмі.
- У 2013 році балотувався на мера Василькова, перебуваючи у в’язниці. Кампанія велася через адвокатів і прихильників.
- Колекціонує антикварну зброю — хобі, яке він неодноразово згадував у інтерв’ю.
Життєвий шлях Мосійчука показує, наскільки швидко в українській політиці можна пройти від в’язня до депутата і знову опинитися під жорстким тиском держави.
Особисте життя він тримає відносно закритим. Дружина Владлена Карпенко з’явилася в його біографії після депутатських років. Діти живуть окремо від публічного простору батька. Сам Мосійчук часто підкреслює, що вважає себе насамперед громадянином і журналістом, а не політиком у класичному розумінні.
Його історія — це історія людини, яка завжди була на вістрі конфліктів: із радянською системою, із владою Януковича, із політичними опонентами, із чинною владою. Вона продовжується і сьогодні, коли кожне його відео чи пост викликає нову хвилю обговорень.
Leave a Reply