Юлія Фоміна втілює рідкісне поєднання творчої чутливості актриси та сталевої рішучості військовослужбовця. З перших годин повномасштабного вторгнення вона обрала шлях захисту рідного дому, ставши зв’язківцем Сил спеціальних операцій ЗСУ з позивним Жулі. Її історія — це не просто зміна роду діяльності, а глибока внутрішня трансформація, де світло софітів поступилося тактичним радіохвилям, а голос, що колись дарував емоції з театральної сцени, тепер забезпечує зв’язок, від якого залежить життя людей у найгарячіших операціях.
Разом з матір’ю Юлія 25 лютого 2022 року стала в чергу до військкомату, долаючи спочатку бюрократичні та гендерні бар’єри. Шлях проліг через територіальну оборону, навчання в «Азові» з подальшим переведенням у резерв, ДУК ПС і зрештою — до елітних підрозділів ССО. Армія переламала її вздовж і впоперек, зробивши сильнішою, навчила внутрішньої дисципліни та витривалості, проте не згасила пристрасті до мистецтва. Сьогодні вона продовжує зніматися в серіалах, готувати вистави та ділитися рекомендаціями українського кіно, доводячи, що звичайні люди здатні виконувати надзвичайні задачі.
Як амбасадорка 5-го рекрутингового центру ССО зі слоганом «Звичайні люди. Надзвичайні задачі» Юлія надихає жінок і чоловіків долучатися до захисту країни, ламаючи застарілі стереотипи про роль у армії. Її погляд на кіно як на потужну зброю для збереження національної пам’яті та ідентичності робить історію особливо цінною для тих, хто шукає сенс і приклад стійкості в часи випробувань. Це розповідь про відповідальність перед домом, про те, як пристрасть до творчості живе навіть у формі, і про віру, що мистецтво та боротьба можуть взаємно посилювати одне одного.
Шлях до сцени: покликання, що формувалося роками
До повномасштабної війни Юлія Фоміна жила життям, у якому творчість сусідила з буденними турботами. За цивільною освітою вона — актриса театру та кіно. Грала в різних амплуа, привертаючи увагу живою енергією, харизмою та здатністю наповнювати навіть невеликі ролі глибокими емоціями. Театр для неї завжди був простором свободи та впливу на людей — місцем, де можна розповідати історії, що зачіпають серця.
Щоб утримувати пристрасть до сцени, Юлія поєднувала репетиції та вистави з роботою в ювелірному магазині: чотири дні на тиждень — творчість, три — продажі прикрас. Такий ритм багатьох творчих людей знайомий до болю: коли мрія вимагає не лише таланту, а й постійної боротьби за час і ресурси. Саме ця наполегливість і вміння тримати баланс між ідеалом та реальністю пізніше стали в пригоді на новому шляху.
Акторська підготовка дала їй тонке розуміння людських мотивів, вміння читати емоції та будувати довіру в команді. Ці навички, хоч і народилися на підмостках, виявилися універсальними — у театрі вони допомагали створювати правдиві образи, а в армії — швидко налагоджувати взаємодію в умовах високого тиску. Юлія ніколи не сприймала професію як легкий шлях до слави; для неї це було покликання, яке вимагає щоденної праці та щирості.
24 лютого 2022 року: рішення без альтернатив
24 лютого 2022 року повномасштабне вторгнення змінило все. Вже наступного дня, 25 лютого, Юлія разом з матір’ю стала в чергу до військкомату. Рішення було миттєвим і продиктованим простою логікою: «Є я, є мій дім, і в ньому є ворог. Чому я маю тікати зі свого дому через загарбників? Тікати мають вони». Вона не шукала романтики чи фінансової вигоди — перші місяці в добровольчому формуванні ДУК ПС родина жила виключно на волонтерську допомогу.
Шлях виявився непростим. Спочатку жінок не хотіли брати через стать. Спроби в територіальній обороні та «Азові» завершилися відмовою або переведенням у резерв. Лише в ДУК ПС до жінок поставилися без упереджень, і саме звідти Юлія згодом потрапила до ССО ЗСУ. Мама служить в іншому роді військ, і родина продовжує боротьбу паралельно, зберігаючи солідарність навіть на відстані.
Це рішення не було жестом відчаю — воно стало свідомим вибором відповідальності. Юлія підкреслює: армія з перших днів не викликала ілюзій. Вона бачила в ній зріз суспільства з усіма його сильними та слабкими сторонами. Саме така чесність допомогла їй швидко адаптуватися і не розчаруватися в процесі.
Служба в ССО: реалії зв’язківця з позивним Жулі
У Силах спеціальних операцій Юлія виконує роль зв’язківця. У спецпідрозділах комунікація — це не просто технічна функція, а життєво важлива артерія, яка поєднує розрізнені групи, передає критичну інформацію, координує дії та іноді вирішує долю цілої операції. Позивний Жулі став частиною нової ідентичності — коротким, упізнаваним сигналом у радіоефірі.
Служба проходить без романтичного флеру. Юлія живе вдома і ходить на службу як на звичайну роботу, проте завжди готова до раптового руху чи завдань у зонах підвищеного ризику. Вона відверто розповідає про втому, необхідність внутрішньої дисципліни та залежність від командира: коли робота виконується швидко й якісно, до часу ставляться з повагою, але трапляються й інші ситуації. Армія, за її словами, «переламала її вздовж і впоперек та зробила сильнішою» — дала сталь, витривалість і чітке розуміння власних меж та можливостей.
Армія навчила її цінувати кожну хвилину та діяти тут і зараз, не відкладаючи важливе на «після».
Театр і кіно в погонах: поєднання пристрастей під тиском
Юлія не зрадила покликання. У 2025 році вона витратила дві частини щорічної відпустки на підготовку вистави «Чорна вдова» в театрі KINO (режисер Олександр Мельнійчук), де зіграла роль дружини, яка застає чоловіка з коханкою. Періодично знімається в серіалах та рекламі, проте часто змушена відмовлятися через службові наряди. Щоб отримати дозвіл, вона працює більше й швидше за інших, іноді «до смерті втомлюючись», аби встигнути все зробити.
Поєднання двох світів вимагає неймовірної організації та внутрішньої сили. Театральна підготовка допомагає тримати емоційний тонус, а військова дисципліна — чітко планувати час. Юлія активно веде TikTok та Instagram, де ділиться фрагментами служби та творчості, показуючи, що форма не скасовує людяності та пристрасті. Вона критично ставиться до «відвертої нісенітниці» у військових сюжетах на екрані й намагається впливати на створення правдивого контенту.
Кіно як зброя: рекомендації Юлії Фоміної та відродження ідентичності
Юлія переконана: якісне українське кіно — це зброя, яка допомагає зберігати та передавати національну ідентичність наступним поколінням. Вона уважно стежить за наративами про військових і реагує на неточності, адже знає реальність зсередини. Для неї важливо, щоб діти та онуки через десятиліття могли подивитися правдиві історії про цей час і зрозуміти, якою ціною здобувалася свобода.
Вона склала особистий список рекомендованих стрічок, які вважає вартими перегляду. Деякі з них переглядає по багато разів, знаходячи в них відлуння власного життя та глибокі культурні коди.
| Назва | Чому резонує з Юлією | Жанр / контекст |
|---|---|---|
| Спіймати Кайдаша | Переглянула двадцять разів — повертає в атмосферу 2010-х, перегукується з сімейними історіями та життям | Сімейна сага з гумором і драмою |
| Памфір | Глибока драма про традиції, вибір та ціну свободи | Соціальна драма |
| Довбуш | Історичний екшн про повстання та боротьбу за справедливість | Історичний бойовик |
| Кіборги | Правдива історія оборони Донецького аеропорту, героїзм і братерство | Військова драма |
| Я працюю на цвинтарі | Торкає теми втрати, життя після трагедії та людяності | Драма |
Рекомендації з інтерв’ю, опублікованих на порталах kamomagazine.com та e-mis.com.ua.
Ці стрічки об’єднує не лише висока якість, а й здатність говорити про складні речі чесно — про сім’ю, вибір, біль і надію. Юлія вважає, що саме таке кіно допомагає суспільству не втратити себе навіть у найтемніші часи.
Вплив на суспільство: натхнення для жінок і звичайних людей
Статус амбасадорки ССО дає Юлії платформу, щоб показати: армія відкрита для тих, хто готовий брати відповідальність, незалежно від статі чи попередньої професії. Її приклад ламає стереотипи про «жіночі» та «чоловічі» ролі у війську. Жінки в ССО виконують завдання нарівні з чоловіками, і Юлія це доводить щодня своєю службою та публічною позицією.
Вона не закликає всіх іти в армію — вона показує, що кожен може зробити свій внесок: хтось зі зброєю в руках, хтось на сцені чи в кадрі, хтось волонтерством чи підтримкою близьких. Її історія особливо цінна для молодих жінок, які сумніваються у своїх силах або бояться суспільного осуду. Юлія демонструє, що сила народжується не з гучних заяв, а з щоденних маленьких виборів на користь дому та правди.
Мрії та майбутнє: сім’я, творчість і перемога
З початком війни майже чотири роки Юлія не мала мрій — вони просто зникли під тиском реальності. Зараз мрії повертаються, але в іншому форматі. Вона мріє про велику сім’ю, проте підкреслює: це має відбутися природно, без примусу війни, віку чи чужих очікувань. Після перемоги планує звільнитися з армії, але не уявляє себе поза творчістю — акторська справа залишається частиною її сутності.
Жити й робити правильні речі потрібно вже сьогодні — це один з головних уроків, який армія та війна подарували Юлії.
Вона вдячна армії за внутрішню силу та чіткість, яку та подарувала. Життя після служби, за її словами, буде цікавим і непередбачуваним — і саме в цьому її краса. Юлія продовжує вірити: сцена і поле бою можуть співіснувати в одній людині, якщо ця людина залишається вірною собі та своєму дому.
Цікаві факти про Юлію Фоміну
- Сімейна солідарність у дії. Разом з матір’ю Юлія 25 лютого 2022 року стала в чергу до військкомату, а мама досі служить в іншому роді військ ЗСУ — родина бореться паралельно, зберігаючи єдність навіть на відстані.
- Позивний Жулі. Короткий, упізнаваний позивний став символом нової ідентичності — від театрального імені до позивного в радіоефірі ССО, де кожне слово має вагу.
- Відпустка на мистецтво. У 2025 році дві частини щорічної відпустки Юлія витратила на репетиції вистави «Чорна вдова» в театрі KINO, доводячи, що пристрасть до сцени не зникає навіть у погонах.
- «Спіймати Кайдаша» двадцять разів. Серіал став для неї справжнім емоційним якорем — вона переглянула його стільки разів, бо він повертає в атмосферу мирного життя та перегукується з особистими історіями.
- Ювелірний магазин як школа життя. Паралельно з театром Юлія три дні на тиждень працювала продавчинею прикрас — це навчило її дисципліни, спілкування з людьми та вміння тримати баланс між мрією та реальністю.
- Кіно як зброя пам’яті. Юлія активно критикує неточні військові сюжети на екрані та мріє про створення правдивого українського контенту, який допоможе майбутнім поколінням зрозуміти ціну свободи.
- Мрії без примусу. Після чотирьох років без мрій зараз Юлія мріє про велику сім’ю як про природний і бажаний етап життя, а не як про компенсацію за втрачене через війну.
Історія Юлії Фоміної продовжує розгортатися щодня — на службі, на репетиціях, у радіоефірі та в кадрі. Вона нагадує: навіть коли світ перевертається догори дном, можна залишатися вірним собі, своєму дому та своїй пристрасті. Звичайна жінка з театральною душею стала частиною елітного підрозділу і водночас не перестала творити. Це і є той самий приклад, коли «звичайні люди» виконують «надзвичайні задачі» — щиро, наполегливо і з відкритим серцем.
Leave a Reply