Зоуі Бакман народилася 13 вересня 1985 року в лондонському районі Хакні в єврейській родині й виросла між сценою театру матері-викладачки драматургії та спокійною державною службою батька. Ця подвійність — творчий хаос і впорядкована турбота — стала першим матеріалом для її майбутніх робіт, де ніжність завжди межує з силою. Сьогодні вона живе й працює в Нью-Йорку, створюючи мультидисциплінарні проєкти, що поєднують скульптуру, текстиль, неон, кераміку, фотографію та живопис. Її мистецтво говорить про фемінізм у всій його складності: про тіло, яке народжує й захищає, про травму, яка перетворюється на стійкість, і про ідентичність, що не дає себе стерти навіть у найтемніші часи.
Через особисті історії — народження доньки Клео 2011 року, втрату матері, шлюб і розлучення з актором Девідом Швіммером 2010–2017 років — Зоуі Бакман вибудовує універсальні наративи. Вона не ілюструє біль, а шиє, ліпить і підсвічує його так, щоб глядач відчув і тепло домашнього текстилю, і холод металу боксерської рукавички одночасно. У 2025–2026 роках її серія «Who By Fire» у галереї Mindy Solomon у Маямі стала однією з найпотужніших медитацій про єврейську пам’ять, колективну травму та тиху, невмирущу силу спільноти.
Її роботи зберігаються в колекціях Whitney Museum of American Art, National Portrait Gallery у Лондоні, Jewish Museum у Нью-Йорку та багатьох інших інституціях. Зоуі Бакман — це художниця, яка доводить: мистецтво не просто відображає світ, воно допомагає його пережити й змінити.
Ранні роки та єврейська спадщина, що сформувала погляд
Хакні 1980-х — район іммігрантів, де єврейська громада зберігала традиції попри все. Мати Зоуі, Дженні Бакман, викладала акторську майстерність і писала п’єси; дядько Пітер Бакман — відомий літературний агент і письменник. Батько, Нік Блатчлі, працював у державній системі охорони здоров’я. У такій родині дитина вчилася слухати історії й водночас бачити, як реальність часто вимагає захисту.
Єврейська ідентичність ніколи не була для неї лише фоном. Вона пронизувала відчуття дому як чогось одночасно безпечного й вразливого — тема, яка повністю розкрилася десятиліттями пізніше в проєкті «Who By Fire». Матрилінійна передача традицій — від бабусі до матері, від матері до доньки — стала для Зоуі Бакман не просто культурним кодом, а робочим методом: вишивка, шиття, турбота про тканину як про носій пам’яті.
Шлях до мистецтва: від фотографії до мультидисциплінарної практики
Зоуі Бакман вивчала фотографію в International Center of Photography у Нью-Йорку. Камера стала першим інструментом, але швидко поступилася місцем голці, неону та важким боксерським рукавичкам. Вона переїхала до Нью-Йорка, де й сформувалася її впізнавана естетика: поєднання «жіночого» (текстиль, вишивка, вінтажна білизна) з «чоловічим» (бокс, метал, неон). Цей контраст — не провокація заради провокації, а чесне дослідження того, як суспільство нав’язує ролі й як їх можна перешити.
Уже на ранніх етапах вона приєдналася до For Freedoms — першого artist-run Super PAC, де художники створювали політичні кампанії, білборди та рекламу на підтримку прав жінок і демократії. Це дало їй платформу для робіт, що реагували на вибори 2016 року та атаки на Planned Parenthood.
Особисте життя як матеріал для мистецтва
Шлюб зі зіркою серіалу «Друзі» Девідом Швіммером 2010 року та народження доньки Клео зробили материнство центральною темою. Після пологів Зоуі Бакман зберегла плаценту й піддала її техніці пластинації — консервуванню тканин, що дозволяє зберегти біологічний матеріал надовго. Інсталяція «Present Life» помістила цей об’єкт у мармуровий контейнер, перетворивши момент народження на роздум про тимчасовість життя та крихкість нового існування.
Втрата матері стала поштовхом для серії «Heavy Rag». Яскраві, теплі тканини обгортають боксерські рукавички та мішки — ніби бабуся й мати намагаються захистити наступне покоління навіть після своєї смерті. Розлучення 2017 року не стало темою для публічних драм; натомість воно поглибило дослідження того, як шлюб і патріархат впливають на жіночу ідентичність.
Основні теми: фемінізм, тіло, стійкість та єврейська пам’ять
Мистецтво Зоуі Бакман ніколи не обмежується однією ідеєю. Воно перетинає інтерсекційний фемінізм, питання тілесної автономії, материнства як політичного акту та єврейську ідентичність у діаспорі. Боксерська рукавичка — улюблений мотив — символізує одночасно захист і агресію: «м’яка рука» жінки, яку суспільство хоче «ув’язнити», перетворюється на кулак, що бореться.
Вишивка на вінтажних тканинах — це не декоративний прийом. Це акт турботи, переданий через покоління жінок, і водночас — спосіб зашити рани колективної травми. У серії «Who By Fire» (2025–2026) художниця поєднала фотографію членів родини та спільноти з акрилом і ручною вишивкою на домашньому текстилі. Назва відсилає до пісні Леонарда Коена, яка, своєю чергою, походить від єврейської молитви Unetaneh Tokef про те, хто житиме, а хто помре в новому році. У часи посилення антисемітизму та ізоляції єврейських громад ця робота стала і дзеркалом болю, і бальзамом надії.
Знакові роботи, що визначили її голос
Кожна велика робота Зоуі Бакман — це окремий всесвіт, де особисте стає політичним, а політичне — глибоко інтимним.
«Every Curve» досліджує конфлікт між фемінізмом і культурою хіп-хопу 1990-х. Художниця вишивала рядки з пісень Notorious B.I.G. та Tupac Shakur на вінтажній жіночій білизні. Глядач бачить, як об’єктифікація та empowerment можуть співіснувати в одному просторі, і як жінка може одночасно бути об’єктом і творцем власної історії.
«Present Life» — це пластинирована плацента в мармурі. Робота говорить про те, що народження — це не тільки радість, а й ризик, і що материнське тіло часто залишається непоміченим у публічному дискурсі.
«Heavy Rag» та «Let Her Rave» використовують боксерські рукавички, обгорнуті вінтажними весільними сукнями та прикрашені неоновими написами. Натхненна рядком з «Ode on Melancholy» Кітса про «ув’язнення м’якої руки», серія досліджує, як патріархат намагається контролювати жіночий гнів і силу.
«Mostly It’s Just Uncomfortable» реагувала на політичні атаки на Planned Parenthood: гінекологічні образи поєднуються з боксерськими мотивами та неоновими написами «Champion».
Остання на момент 2026 року серія «Who By Fire» — це вишиті та розписані портрети на домашньому текстилі. Вони перетворюють звичайні тканини на святилища пам’яті, де особисті історії стають частиною більшої розповіді про стійкість.
| Назва роботи | Медіа | Ключова тема | Значення для практики |
|---|---|---|---|
| Every Curve | Вишивка на вінтажній білизні | Фемінізм vs хіп-хоп, об’єктифікація та сила | Перша робота, що широко обговорювалася в медіа як діалог культур |
| Present Life | Пластинирована плацента в мармурі | Материнство, тимчасовість життя, тілесність | Особиста історія народження перетворена на універсальний медитативний об’єкт |
| Heavy Rag / Let Her Rave | Боксерські рукавички, текстиль, неон | Захист vs агресія, патріархат і жіноча сила | Візуальна метафора, що стала впізнаваною «візитівкою» художниці |
| Who By Fire | Фотографія, акрил, вишивка на домашньому текстилі | Єврейська ідентичність, стійкість, колективна пам’ять | Актуальна відповідь на виклики 2020-х, поєднання особистого й політичного |
Ці роботи не просто експонати — вони живі свідчення того, як одна жінка перетворює власну вразливість на колективну силу.
Виставки, нагороди та місце в сучасному мистецтві
Зоуі Бакман мала персональні виставки в Pippy Houldsworth Gallery (Лондон), Fort Gansevoort (Нью-Йорк), Gavlak Gallery (Лос-Анджелес), Project for Empty Space (Ньюарк) та багатьох інших. Групові проєкти включали SFMoMA, The Broad, Crystal Bridges, Jewish Museum NYC та Democratic National Convention.
Вона отримала Art Matters Grant (2017), Art Change Maker Award (2019) та Art and Social Impact Award (2020). У 2025–2026 роках її роботи були представлені на виставках у National Portrait Gallery (Лондон), Crystal Bridges Museum (Арканзас), Jewish Museum (Нью-Йорк) та Neues Museum (Нюрнберг). Персональна виставка «Who By Fire» у Маямі та підготовка проєкту «Show Me Your Bruises, Then» у Peres Art Museum Miami (2026–2027) підтверджують: її голос звучить дедалі гучніше.
Цікаві факти про Зоуі Бакман
- Вишивка як акт опору. Зоуі Бакман часто використовує вінтажні домашні тканини та білизну — речі, що традиційно асоціюються з «жіночою сферою». Вона перетворює їх на носії реп-ліриків, політичних гасел і особистих історій, ніби повертає голос тим, кого суспільство змушувало мовчати.
- Плацента в мармурі. Після народження доньки художниця зберегла плаценту й піддала її пластинації. Інсталяція «Present Life» — це не шок, а ніжна й водночас жорстка медитація про те, що материнське тіло часто залишається «невидимим» у публічному просторі.
- Боксерські рукавички — головний герой. Вони з’являються знову й знову: обгорнуті весільними сукнями, пофарбовані в пастельні кольори, підвішені до стелі. Для Зоуі Бакман це символ одночасного захисту й боротьби — саме те, що жінки роблять щодня.
- Член For Freedoms. Вона входила до першого artist-run Super PAC, де художники створювали політичну рекламу та білборди на підтримку прав жінок. Мистецтво для неї ніколи не було відірваним від реального життя.
- Назва з молитви. Серія 2025–2026 років «Who By Fire» бере назву з пісні Леонарда Коена, яка походить від давньої єврейської молитви про суд і виживання. У часи зростання антисемітизму це стало особливо потужним жестом.
- Мистецтво в колекціях музеїв. Її роботи зберігаються в Whitney, National Portrait Gallery, Jewish Museum, Baltimore Museum of Art та інших престижних інституціях — рідкісне визнання для художниці, яка починала з дуже особистих, «неприємно чесних» тем.
Чому мистецтво Зоуі Бакман залишається актуальним у 2026 році
У світі, де тіло жінки досі є полем битви, де єврейська ідентичність знову потребує захисту, а материнство часто знецінюється, роботи Зоуі Бакман пропонують не відповіді, а простір для чесної розмови. Вона не повчає. Вона шиє, ліпить і підсвічує — і цим запрошує кожного глядача відчути: твоя історія теж важлива. Твоя вразливість може стати силою. А ніжність — найпотужнішою формою опору.
Її шлях від лондонської дитини в єврейській родині до художниці, чиї роботи зберігаються в Whitney та обговорюються на глобальних виставках, доводить одну просту річ: справжнє мистецтво народжується там, де особисте зустрічається з універсальним. І Зоуі Бакман вміє цю зустріч організовувати так, що після її робіт світ виглядає трохи чеснішим і трохи сильнішим.
Leave a Reply