«Реабілітація — це той самий штурм, тільки ворог тепер — наші біль, зневіра та втома», — написав про себе 31-річний ветеран з Хмельниччини Михайло Сворін. Під час запеклих боїв на Донбасі чоловік отримав важке поранення та втратив ногу й руку. Завдяки унікальній особливості свого світосприйняття боєць навчився жити у новому тілі та планує повернутися у ЗСУ.
«Я захищаю на фронті — значить, вдома ворогів немає»
До повномасштабної війни Михайло Сворін працював у сфері безпеки дорожнього руху. Ілюзій щодо «миролюбства» північних сусідів він не мав. Наприкінці лютого 2022 року планував виїхати з України в ЄС на заробітки, та вторгнення скасувало ці плани. Чоловік одразу пішов до військкомату, однак через відсутність досвіду строкової служби його не взяли. У вересні 2024 року отримав повістку й з’явився у ТЦК.
«І насправді я міг нікуди й не йти. У моєї мами інвалідність, я біля неї залишився один. Та мотивація піти служити була проста: у мене є кохана дівчина, яка хоче прокидатися спокійно вранці, випити кави, піти на роботу. Тому якщо я буду захищати свій рідний край, то буду знати, що дівчина, мати вранці зможуть прокинутись. Я захищаю на фронті — значить, вдома нікого з ворогів немає. І від цього я щасливий», — пояснює боєць.
Чоловік потрапив у 214-й окремий штурмовий батальйон і вирушив на Донбас. Було дуже страшно, побратими навіть робили ставки, чи не втече після першого штурму. Та Сворін переборював страх сміхом.
«Якщо людина не злякається, вона не зрозуміє справжню ціну свого життя. І мені було страшно. Перші прильоти, і навіть штани довелося міняти. Та у деяких людей буває паніка, а у мене є унікальна особливість: я страх переборюю сміхом. Коли страшно, починаю сміятися. Побратими спочатку навіть думали, що я вживаю наркотики», — розповідає ветеран.
«Відчув удар у руку — й вона впала»
Жовтень 2024 року, район селища Степове на Донеччині. Через сон Михайло почув, що хтось наближається до позицій. Вийшов надвір, побачив росіянина, сховався, і одразу автоматна черга. Перебуваючи у бліндажі, почав відстрілюватися. «Відчув удар у руку — й вона просто впала», — каже військовий. Це була російська куля.
Втративши можливість тримати автомат, передав зброю побратиму. Уламки ворожої гранати поранили товариша. Згодом пошкодили три автомати Михайла. «Що робити? Взяв гранати, став виривати чеку за чекою зубами й закидати ворога. Ну, як у якомусь бойовику. Добре, що перед тим лікар полікував мені зуби», — іронізує боєць.
Нарешті групі дали наказ відійти. Під час переміщення російський дрон зробив скид, і чоловіку одразу перебило праву ногу вище коліна. Евакуювати вдалося лише через два дні. Ліву руку та праву ногу довелося ампутувати.
«Перша думка, що я живий. І я радів від цього. Без руки, без ноги, але ж живий! До речі, колись у дитинстві, як і більшість дітлахів, я мріяв стати Термінатором. Ось моя мрія і здійснилася», — сміється боєць.
З перших днів після операції поруч була кохана дружина. «Бажаю, щоб у кожного військового була така дружина, як у мене. Вона з перших днів після операції була постійно поряд зі мною й сказала, що, поки не поставить мене на ноги, не відійде», — розповідає ветеран.
Тепер Михайло спрямовує всі сили на реабілітацію, щоб знову навчитися ходити. «Адже я дуже сподіваюсь, що зможу повернутися на службу. Командир у моїй частині вже сказав, що як я запротезуюся, то можу повертатися», — резюмував Сворін.
Leave a Reply